Левіцитам 250 мг пігулки №30

Показання
Монотерапія (препарат першого вибору) при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей віком від 16 років, у яких вперше діагностована епілепсія. Як додаткова терапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей віком від 6 років, хворих на епілепсію; міоклонічних судом у дорослих та дітей віком від 12 років, хворих на ювенільну міоклонічну епілепсію; первинно генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих та дітей віком від 12 років, хворих на ідіопатичну генералізовану епілепсію.

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка
Леветирацетам є похідним піролідону (S-енантіомер альфа-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії. Механізм дії леветирацетаму недостатньо вивчений. На підставі проведених досліджень in vitro та in vivo передбачається, що леветирацетам не змінює основні характеристики нервової клітини та нормальну нейротрансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональні рівні Са2+ шляхом часткового пригнічення струму через Са2+ канали N-типу та зниження вивільнення Ca2+ з інтранейронального депо. Він також частково нівелює пригнічення ГАМК- і гліцин-регульованого струму, зумовлене дією цинку та β-карболінами. Крім того, під час досліджень in vitro леветирацетам пов'язувався зі специфічними ділянками у тканинах мозку гризунів. Місцем зв'язування є білок синаптичних везикул 2А, що бере участь у злитті везикул та вивільненні нейротрансмітерів. Спорідненість (у ранговому порядку) леветирацетаму та аналогів з білком синаптичних везикул 2А корелювало з потужністю їх протисудомної дії в моделях аудіогенної епілепсії у мишей. Ці результати дозволяють припустити, що взаємодія між леветирацетамом та білком синаптичних везикул 2А може частково пояснювати механізм протиепілептичної дії препарату. Фармакодинамічні ефекти. Леветирацетам забезпечує захист від судом у широкому спектрі моделей парціальних та первинно генералізованих нападів у тварин, не викликаючи судомного ефекту. Основний метаболіт неактивний. У людини активність препарату підтверджена як щодо парціальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція), що свідчить про широкий спектр фармакологічного профілю леветирацетаму.
Фармакокінетика
Леветирацетам характеризується високою розчинністю та проникністю. Фармакокінетика носить лінійний характер, не залежить від часу і характеризується низькою між- та інтрасуб'єктною мінливістю. Після повторного застосування препарату кліренс не змінюється. Ознак впливу статі, раси чи циркадного ритму на фармакокінетику не відзначалося. Профіль фармакокінетики був подібний у здорових добровольців та хворих на епілепсію. Завдяки повному та лінійному всмоктування рівня препарату в плазмі крові можна припустити виходячи з пероральної дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Тому відстежувати плазмові рівні леветирацетаму не потрібно. У дорослих та дітей відзначалася значна кореляція між концентрацією препарату у слині та плазмі крові (співвідношення концентрацій у слині/плазмі коливалося від 1 до 1,7 після прийому таблеток для перорального застосування та через 4 години після прийому орального розчину). Дорослі та підлітки. Всмоктування. Леветирацетам швидко всмоктується після перорального застосування. Абсолютна пероральна біодоступність близька до 100%. Пікові концентрації в плазмі (Cmax) досягаються через 1,3 години після прийому препарату. Рівноважний стан досягається через 2 дні застосування препарату двічі на день. Пікові концентрації (Cmax) зазвичай становлять 31 та 43 мкг/мл після одноразової дози 1000 мг та повторної дози 1000 мг двічі на добу відповідно. Ступінь всмоктування не залежить від дози та не змінюється під дією їжі. Поділ. Даних щодо розподілу препарату в тканинах людини немає. Ні леветирацетам, ні його основний метаболіт значно не пов'язуються з білками плазми (< 10%). Об'єм розподілу леветирацетаму становить від 0,5 до 0,7 л/кг, що приблизно дорівнює загальному об'єму води в організмі. Метаболізм. Метаболізм леветирацетаму у людини незначний. Основним шляхом метаболізму (24% дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Ізоформи печінкового цитохрому Р450 не беруть участь у освіті основного метаболіту – ucb L057. Гідроліз ацетамідної групи спостерігався у великій кількості тканин, включаючи клітини крові. Метаболіт ucb L057 фармакологічно неактивний. Також було визначено два другорядні метаболіти. Один утворювався в результаті гідроксилювання піролідонового кільця (1,6% від дози), другий – внаслідок розмикування піролідонового кільця (0,9% від дози). Інші невизначені компоненти становили лише 0,6% від дози. Взаємне перетворення енантіомерів леветирацетаму або його основного метаболіту в умовах in vivo не спостерігалося. У ході досліджень in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічували активність основних ізоформ печінкового цитохрому Р450 людини (CYP3A4, 2A6, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 1A2), глюкуронілтрансараз1 та UClU). Також леветирацетам не пригнічує глюкуронідацію вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі гепатоцитів людини леветирацетам мало слабкий вплив або зовсім не впливав на кон'югацію CYP1A1/2, SULT1E1 або UGT1A1. Леветирацетам викликав слабку індукцію CYP2B6 та CYP3A4. Дані in vitro та дані in vivo щодо взаємодії з пероральними контрацептивами, дигоксином та варфарином вказують на те, що в умовах in vivo значущої індукції ферментів не очікується. Тому взаємодія леветирацетаму з іншими речовинами є малоймовірною. Висновок. Період напіввиведення препарату з плазми у дорослих становив 7±1 годину і не залежав від дози, шляху введення або повторного застосування. Середній загальний кліренс становив 0,96 мл/хв/кг. Основна кількість препарату в середньому 95% дози виводилося нирками (приблизно 93% дози виводилося протягом 48 годин). З калом виводиться лише 0,3% дози. Кумулятивний висновок із сечею леветирацетаму та його основного метаболіту становив 66% та 24% від дози відповідно у перші 48 годин. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно, що свідчить про виведення леветирацетаму шляхом гломерулярної фільтрації з подальшою реабсорбцією у канальцях та що основний метаболіт також виводиться шляхом активної каналізації. Виведення леветирацетаму корелює з кліренсом креатиніну. Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку період напіввиведення збільшується приблизно на 40% (10-11 годин). Це з погіршенням функцій нирок у цій популяції (див. «Спосіб застосування та дози»). Порушення функції нирок. Видимий загальний кліренс леветирацетаму та його основного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам з помірним та тяжким порушенням функції нирок рекомендується коригувати підтримуючу добову дозу леветирацетаму відповідно до кліренсу креатиніну (див. «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів з анурією у термінальній стадії хвороби нирок період напіввиведення становив приблизно 25 та 3,1 години відповідно у період між сеансами діалізу та під час його проведення. Протягом фракційного 4-годинного сеансу діалізу виводилося 51% леветирацетаму. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відповідних змін кліренсу леветирацетаму не спостерігалося. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки кліренс леветирацетаму знижувався більш ніж на 50% через супутнє порушення функції нирок (див. Спосіб застосування та дози). Педіатричне населення. Діти 4-12 років. Після застосування разової дози (20 мг/кг) дітям, хворим на епілепсію (від 6 до 12 років), період напіввиведення леветирацетаму становив 6 годин. Видимий кліренс, відкоригований з урахуванням маси тіла, був приблизно на 30% вищим, ніж у дорослих пацієнтів з епілепсією. Після повторного перорального застосування (20-60 мг/кг/добу) у хворих на епілепсію дітей (4-12 років) леветирацетам всмоктувався швидко. Пікові концентрації в плазмі досягалися через 0,5-1 годину після прийому дози. Пікові концентрації та площа зони під кривою залежності концентрації від часу збільшувалися лінійно та залежали від дози. Період напіввиведення становив близько 5:00; видимий загальний кліренс – 1,1 мл/хв/кг.

Спосіб застосування
Пігулки приймають внутрішньо, запиваючи їх достатньою кількістю рідини, незалежно від їди. Добову дозу розподілити на 2 однакові прийоми. Монотерапія. Дорослі та підлітки від 16 років. Монотерапію дорослих та дітей віком від 16 років слід починати з рекомендованої дози 500 мг/добу (250 мг 2 рази на добу) з подальшим підвищенням дози до 1000 мг/добу (до 500 мг (2 рази на добу) через 2 тижні). на 500 мг на добу (на 250 мг 2 рази на добу) Діти та підлітки віком до 16 років. застосування Левіциту дітям та підліткам до 16 років як монотерапія не встановлені.Данних відсутні. років з масою тіла більше 50 кг лікування слід починати з дози 1000 мг на добу (500 мг 2 рази на добу) Це початкова доза, що призначається в перший день лікування. мг/ добу (1500 мг 2 рази на добу). Змінювати дозу на 1000 мг на добу (500 мг 2 рази на добу) можна кожні 2-4 тижні. Додаткова терапія дітям від 6 років та підліткам (віком від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг. Лікар повинен призначити найбільш відповідну лікарську форму, спосіб застосування та кількість прийомів залежно від маси тіла та дози. Дітям віком від 6 років оральний розчин Левіцитам слід застосовувати для дозування препарату до 250 мг, для доз не кратних 250 мг, коли рекомендоване дозування неможливо отримати прийомом декількох таблеток, а також для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетки. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Початкова доза для дитини або підлітка з масою тіла 25 кг повинна становити 250 мг двічі на добу, максимальна доза – 750 мг двічі на добу. Дітям із масою тіла понад 50 кг дозування призначати за схемою, наведеною для дорослих. Допоміжна терапія немовлятам від 1 до 6 місяців. Немовлятам застосовувати препарат у формі орального розчину. Припинення лікування. При необхідності припинення прийому препарату відміну рекомендується проводити поступово (наприклад, для дорослих та підлітків з масою тіла 50 кг та більше – зменшувати дозу 500 мг 2 рази на добу кожні 2-4 тижні; для дітей та підлітків з масою тіла менше 50 кг – знижувати разову дозу не більше ніж 10 мг/кг 2 рази на добу кожні 2 тижні). Спеціальні групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (65 років). Корекція дози рекомендується пацієнтам похилого віку з порушеною нирковою функцією (див. розділ «Нірочна недостатність»). Ниркова недостатність. Добова доза повинна бути індивідуально скоригована відповідно до стану функціонування нирок. Для коригування дози дорослим використати таку таблицю. Для корекції дози по таблиці необхідно визначити рівень кліренсу креатиніну (КК) у мл/хв. КК для дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг можна розрахувати виходячи з концентрації сироваткового креатиніну за формулою: КК (мл/хв) = ([140 ─ вік (у роках)] × маса тіла (кг) / 72 × креатинін сироватки крові (мг/дл)) × 0,85 (для жінок) Потім КК коригувати відповідно до площі поверхні тіла (ППТ), як показано далі: КК (мл/хв/1,73 м2) = ( КК (мл/хв)) / ППТ пацієнта (м2) ) × 1,73. Для дітей з нирковою недостатністю дозу леветирацетаму необхідно коригувати відповідно до ниркової функції, оскільки кліренс леветирацетаму пов'язаний з нирковою функцією. Ця рекомендація ґрунтується на дослідженні за участю дорослих пацієнтів із порушенням функції нирок. Для підлітків, дітей та немовлят КК в мл/хв/1,73 м2 можна розрахувати виходячи з концентрації креатиніну в сироватці крові (мг/дл), застосовуючи таку формулу (формула Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зріст (см) × ks/ креатинін сироватки крові (мг/дл) У дітей віком до 13 років та підлітків-дівчаток ks = 0,55; у підлітків-хлопчиків ks = 0,7. Печінкова недостатність. Для пацієнтів зі слабким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки кліренс креатиніну може повною мірою відображати ниркову недостатність. Тому для пацієнтів з кліренсом креатиніну <60 мл/хв/1,73 м2 добову підтримуючу дозу рекомендується зменшити на 50%. Діти. Лікар повинен призначати найбільш відповідну лікарську форму, дозування та форму випуску залежно від віку, маси тіла та дози. Препарат у формі таблеток не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років. Цій групі пацієнтів бажано застосовувати препарат Левіцитам у формі орального розчину. Крім того, дозування таблеток не підходять для початкового лікування дітей з масою тіла до 25 кг, для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетки або для застосування доз до 250 мг. У всіх наведених випадках лікування слід починати препаратом Левіцитам, оральним розчином.