Нольпаза 40 мг пігулки №14

Показання до застосування
Рефлюкс-езофагіт. Дорослі. Ерадикація Helicobacter pylori (H. рylori) у пацієнтів з H. рylori – асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками. Виразка дванадцятипалої кишки. Виразка шлунку. Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка.
Механізм дії. Пантопразол – заміщений бензімідазол, що інгібує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічної блокади протонних насосів парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму в кислотному середовищі парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФазу, тобто. блокує кінцевий етап виробництва соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним і стосується як базальної, і стимульованої секреції кислоти. Більшість пацієнтів звільняються від симптомів протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно зменшенню кислотності. Збільшення секреції гастрину оборотне. Оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий. При застосуванні пантопразолу збільшуються рівні гастрину натще. При короткостроковому застосуванні вони здебільшого не перевищують верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівні гастрину здебільшого зростають вдвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Проте, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, виявлених у дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося. Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив тривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози. З огляду на лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювання рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися до діапазону нормальних значень, які можуть бути помилково підвищені після лікування ІПП.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Пантопразол всмоктується швидко, а максимальні концентрації у плазмі досягаються вже після одноразового перорального прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому досягається максимальна концентрація в сироватці крові на рівні близько 2-3 мкг/мл; концентрація залишається постійному після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового або повторного прийому. У діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність пігулок становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC (площу під кривою концентрація-час) або максимальну концентрацію в сироватці крові, а відповідно, і біодоступність. Поділ. Зв'язування пантопразолу з білками сироватки крові становить близько 98%. Об'єм розподілу – близько 0,15 л/кг. Біотрансформація. Речовина метаболізується практично лише у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання CYP2C19 з наступною сульфатною кон'югацією; інших метаболічних шляхів відноситься окиснення за допомогою CYP3A4. Висновок. Кінцевий період напіввиведення – близько 1 години, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Було відзначено кілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв'язування пантопразолу з протонними насосами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з більш тривалою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти). Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта виводиться із калом. Основним метаболітом як у сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон'югований з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато перевищує період напіввиведення пантопразолу. Спеціальні групи пацієнтів. Повільний метаболізатори. Близько 3% європейців мають функціональну нестачу активності ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому 1 дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час» була приблизно в 6 разів більша за повільні метаболізатори, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі зростала приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу. Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу у них короткий. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що у основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2-3 години), висновок все одно швидкий, тому кумуляції не відбувається. Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи А та Б за шкалою Чайлда-П'ю) період напіввиведення зростає до 7-9 годин, а AUC збільшується у 5-7 разів, максимальна концентрація у сироватці крові збільшується лише незначно – у 1,5 рази за порівняно з такою у здорових добровольців. Пацієнти похилого віку. Невелике збільшення AUC та Cmax у добровольців похилого віку порівняно з молодими волонтерами також не має клінічного значення. Діти. Після прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та Cmax у дітей віком від 5 до 16 років перебували в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв'язку між кліренсом пантопразолу та віком або масою тіла. AUC та обсяг розподілу відповідали даним, отриманим під час досліджень на дорослих.
Спосіб застосування і дози
Нольпаза, гастрорезистентні таблетки, слід приймати за 1 годину до їди повністю, не розжовувати і не подрібнювати, запивати водою. Рекомендоване дозування. Дорослі та діти від 12 років. Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза становить 1 таблетку Нольпазу 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки Нольпазу 40 мг на добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, лікування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів. Дорослі. Ерадикація H. рylori у поєднанні із двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід враховувати локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо використання та призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені наступні терапевтичні комбінації: а) 1 пігулка Нольпазу 40 мг 2 рази на добу + 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу + 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу; б) 1 пігулка Нольпазу 40 мг 2 рази на добу + 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу + 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на добу; в) 1 пігулка Нольпазу 40 мг 2 рази на добу + 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу + 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день. При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку Нольпазу 40 мг слід приймати увечері за 1 годину до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжено ще на 7 днів із загальною тривалістю не більше двох тижнів. Якщо для забезпечення загоєння виразки показано подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації з дозування при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад, у пацієнтів з негативним результатом H. рylori, для монотерапії препарат Нольпаза 40 мг застосовувати у вказаному нижче дозуванні. Лікування виразки шлунка. 1 пігулка препарату Нольпаза 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки Нольпазу 40 мг на добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки очікується протягом 4 тижнів. Лікування виразки дванадцятипалої кишки. 1 пігулка препарату Нольпаза 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки Нольпазу 40 мг на добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки очікується протягом наступних 2 тижнів. Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки Нольпазу 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, збільшуючи чи зменшуючи залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг на добу, необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози більше 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися лише періодом, необхідним для адекватного контролю кислотності. Тривалість лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів не обмежена та залежить від клінічної необхідності. Пацієнти із порушенням функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 пігулка Нольпазу 20 мг). Не слід застосовувати препарат Нольпаза для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії пацієнтам з порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки в даний час немає даних щодо ефективності та безпеки такого застосування для цієї категорії пацієнтів. Пацієнти із порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушеною функцією нирок коригування дози не потрібне. Не слід застосовувати препарат Нольпаза для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії пацієнтам з порушеною функцією нирок, оскільки в даний час немає даних щодо ефективності та безпеки такого застосування для цієї категорії пацієнтів. Пацієнти похилого віку не потребують коригування дози.